Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [58]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 2
Друзі сайту
[21.10.2013][Мої статті]
У Вінниці відкрили музей трамваю. (1)
[20.10.2013][Мої статті]
Музей «Козацькі землі України» (1)
[19.10.2013][Мої статті]
Умови участі в Фестивалі вільних музеїв (1)
[19.10.2013][Мої статті]
Київський музей історії туалету (1)
[08.10.2013][Мої статті]
Відкриття музею хреста на хуторі Галушківка! (1)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

В приватний музей на Рівненщині їздять зі всього світу

В приватний музей на Рівненщині їздять зі всього світу

В її домі часто бувають аспіранти, священики, іноземці, музейники. Серед них багато таких же  фанатів краєзнавства, як і вона. Адже за кількістю історичної інформації в документах, фото як у острожанки, ветерана бібліотечної справи Ольги Олександрівни Руй, її будинок напевне, може претендувати на звання  музею. При цьому самій садибі цьгоріч виповнюється 100 років, а пам’яті та ентузіазму її господині у поважному віці може позаздрити будь хто. Хранителька історії ще і вишиває, плете гачком, кохається у квітах.

 

Зібраний родовід зацікавив увесь світ

Активність та небайдужість були притаманні Ользі Олесандрівні завжди. Тому після виходу на пенсію, а це було 30 років тому, вона вирішила зібрати  свій родовід. Цей копіткий процес зайняв у жінки 2 роки.  Спочатку  збір інформації, фото,  переписка і систематизація усього в написаних спогадах  і на додаток до них 4 альбоми із світлинами. Гортаю жовтий зошит з каліграфічним почерком жінки, де на 62 сторінках хронологічно описано не просто життя  її родини, а історія міста, людей, пов’язаних з членами родини.

А починається все від прадіда Олексія Васильовича Путова, народженого у 1853 році. І як свідчення цього – виписка з метричної книги  про його появу на світ.

– Він був вихідцем з Володимирської губернії, почесним громадянином Росії, – розповідає і показує фото Ольга Олександрівна. – На жаль, не знаю яким чином з прабабцею вони опинились в Острозі. Тут прадід працював дистилятором на спиртзаводі, який знаходився на місці сьогоднішнього психоневрологічного інтернату у Межирічі. У них  було 8 дітей. І хоча прабабця була селянкою, змогла  усім дати достойну освіту: 3 сини закінчили Петербурзький універстет, а 5 доньок –  училище імені Блудова.

Відомості про усіх зібрані в альбомі, де праворуч розміщені фото, а ліворуч – чіткі описи з датами. Цікавою є історія шлюбу батьків Ольги Олександрівни. Її мама дуже любила поляка, однак бабуся-старообрядка не могла допустити такого шлюбу і  сприяла тому, щоб вона одружилась з її батьком. Олександр був на 20 років старший за неї. Їх шлюб розпався  під тиском часу і обставин, коли Олі було 6 років.  Дівчинка, яку віддали на виховання бабусі не знала про те, що батьки розлучені.

– Мама після закінчення учительської семінарії працювала в глухому селі за Кременцем, батько жив один, регулярно приходив до бабусі, спілкувався зі мною і мама теж приїжджала. Разом ми проводили дозвілля і до 13 років я не знала  про те, що вони вже не чоловік і дружина. Такими інтелігентами вони були і не хотіли мене травмувати, – згадує жінка. – При цьому до кінця життя ні   в мами, ні в батька другої половини не було.

У спогадах  про своє життя Ольга Олександрівна особливе місце приділила людям, які вплинули на формування її особистості.Серед них вчителька російської літератури Тетяна Папашика. Вона навчила бачити прекрасне в книгах, правильно викладати думки,  прищепила Ользі Олександрівні любов до квітів –  60 сортів георгін, 70 гладіуолусів були окрасою двору. Вона завжди вітала свою ученицю з Днем ангела, приносячи їй квіти, суниці.

– Хіба сьогоденню характерна така увага вчителя до учня? – розмірковує пенсіонерка. – Дякуючи вчительці, я мабуть обрала професію бібліотекаря і вступила  в  Ленінградський бібліотечний інститит імені Крупської. А ще прикладом істинної християнки була для мене Параскева Шикірява – матір 9 дітей, зразок душевної доброти і щирості...

Родинне дерево, як прийнято  сьогодні це називати, Ользі  Руй допомогли набрати  і  зберегти в електронному варіанті її сусіди. Тепер копії цієї праці є у її дітей, в краєзнавчому музеї, у архієпископа Варфоломія, в Канаді, Їзраїлі.  Жінці було цікаво займатис дослідженням і вона вважає, що зробила потрібну справу. Одне лише її турбує – немає у цьому послідовників. Ні онукам, ні знайомим не передалася спрага ентузіастки  до вивчення свого родинного коріння...

А почалося все з...Чукотки

Гортаючи альбом з цікавими колишніми чорно-білими світлинами, мимовільно виникає запитання: як народився такий задум, звідки інтерес до краєзнавства?

– Все почалося з моєї роботи завідуючою дитячою районною бібліотекою. Це було з 1963 по 1973 рік,  – продовжує співрозмовниця. –  Я взяла карту СРСР і в кожній республіці вибрала  по 2 міста, куди надіслала листи-пропозиції по обміну краєзнавчими матеріалами.   Відповідей прийшло багато, надсилали цікаві матеріали. Так, наприклад з Чукотки отримали  букварі, черевички з шкіри нерпи.  Робота вимагала часу,  зусиль аби і про Острог надсилати партнерам щось цікаве. Мені допомагала у цьому колега Тетяна Бобровницька. З нею разом готували тематичні вечорі, присвячені Острогу, проводили їх в Будинку культури. Про цю роботу я розповіла на обласному семінарі з краєзнавства. Після цього  мене запросили в Київ  на з’їзд дитячих письменників. Там мій виступ слухали дуже уважно. І за цей напрямок роботи я перша в області отримала  звання Відмінника культури СРСР.

Ольга Олександрівна показує документ про присвоєння почесної відзнаки, підписаний тодішнім міністром культури СРСР Катериною Фурцевою. З часом відомий історик та краєзнавець Петро Зотович Андрухов захопив Ольгу Олександрівну роботою у товаристві „Спадщина”. Він її очолював, а вона була там секретарем. Це був дуже активний  час, коли засідання товариства відвідували багато нейбайдужих і велася активна пошукова робота. Після смерті Петра Андрухова Ольга Руй відмовилася очолити товариство, оскільки не була істориком і ніколи не бралася за роботу, яку не могла зробити на „відмінно”...

–  Якось у мене вдома пролунав дзвінок. Телефонувала жінка з Харкова. Розповіла, що її дід Юлій Гапонович був настоятелем Свято-Богоявленського Собору  в 1904-1911 роках, похований на  місцевому кладовищі і вони хочуть приїхати на  його могилу, – згадує Ольга Олександрівна. – Звичайно, я разом з нинішнім настоятелем храму отцем Олександром допомогла їм в цьому. Відслужили панахиду, звозили жінок в Межиріцький монастир, а вони в свою чергу привезли послужний список Юлія Гапоновича, з якого я дізналась, що свого часу  він був викладачем Закону Божого в кількох приватних гімназіях міста. А про ці заклади навіть нашим історикам не відомо! Ось так і збираються історичні факти, цікавинки.

А ще краєзнавець розповіла про іншого настоятеля, отця Олександра Рафальського, прадід якого був митрополитом  Петербурзьким. В 1942 році отець Олександр виїхав в Німеччину, потім в Австралію. Там став там архієпископом Сіднейським, побудував Собор Петра і Павла.

– Якось до мене завітав Владика Варфоломій, він взяв деякі матеріали, 4 години ми спілкувались і торкнулися життя отця Олександра. Владика  написав в Австралію і звідти нам прислали книгу про Рафальського! Я прочитала і довго перебувала під її враженням! Адже ця людина приїхала в країну, де взагалі не було  православ’я, церков. Він провів титанічну роботу, піднімаючи духовність, на жаль помер у 55 років. Я зробила про це  реферат і виступла з ним на краєзнавчій конференції.

Ольга Олександрівна – активний учасник таких заходів. Знаючи  про її багаторічне захоплення, до неї  йдуть за допомогою аспіранти з академіїі, приїжджають ентузіасти з-за кордону. Усім жінка допомагає. Вона переконана, що історію бережуть не історики, а любителі, ентузіасти. 

До речі, покійний чоловік Ольги Олександрівни Геннадій був юристом і вів щоденники. У них він відображав події, як відбувалися у місті. Це був суто фактаж, без оцінок і аналізу, зафіксований таким же каліграфічним почерком, як і в дружини.  Свого часу, польський консул, який був в гостях  у Ольги Олександрівни, пропонував навіть видати ці щоденники....

І у  вишивках вишуканість та  смак

Завітавши  до Ольги Олександрівни, застала її за плетінням гачком. Вона ж продемонструвала мені свої роботи – вишиті  зі маком і гармонійним поєднанням кольорів скатертини. При цьому їх виворіт був дуже акуратним, без вузликів. Так вчили вишивати її ще у польській гімназії.  Не менш здивували і вишиті закладки у книги, данина бібліотечній роботі. Їх у пенсіонерки ціла колекція:  з дитячим, сезонним, українським  орнаментом. Вони свого часу побували на виставці   в Києві. Жінка має цілу валізу вишитих речей, зробила вишиванки своїм рідним. А  шафа з книгами теж прикрашена золотими руками Ольги Олександрівни – вишиті гуцул і гуцулка з шматочків тканини. 

–  Я вдячна своїй бабусі, яка в дитинстві не давала мені байдикувати. Увесь вільний час я вишивала, вчилася обв’язувати комірці, читала, – ділиться Ольга Олександрівна. –Я і сьогодні читаю багато, в основному мемуарну літературу. Взимку книги мені приносили колеги з бібліотеки- не забувають, відвідують мене.Словом, сумувати мені ніколи.  І питань що робити на пенсії у мене не виникає. Коли зайнятий тим, що подобається, до болячок не прислухаєшся. Тому і не хочу переїжджати до дітей, в їх квартири. Тут у мене чудова садиба, якій цьогоріч виповнюється 100 років. До речі, коли 10 років тому робили ремонт і перештукатурювали дім, то жодної дошки не замінили – такі вони якісні.

Ольга Олександрівна і досі зберегла любов до квітів, прищеплену їй Тетяною Папашикою. В садку у неї багато сортів чудових ірисів. Ця краса, хобі, активне спілкування додають жінці снаги і мабуть сприяють тому, що в такі роки має унікальну пам’ять. Мешкаючи одна, вірніше з котом Нафанею, одинокості не відчуває:

–  Життя мені  і досі цікаве, – всміхається жінка.

http://vse.rv.ua/istoriya/1369906956-v-privatniy-muzey-na-rivnenshchini-yizdyat-zi-vsogo-svitu.html

Категорія: Мої статті | Додав: админ (15.08.2013)
Переглядів: 136 | Теги: В приватний музей на Рівненщині їзд | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: