Приватний музей у Ворзелі По завершенню події весь час думалося: з чого розпочати? І не
знаходилося відповіді.Можливо з того, що у Ворзелі відбулося відкриття
унікального приватного музею українського музичного мистецтва ХХ
століття? Ні, не так, це дуже офіційно.А можливо з того, що засновницею
цього музею є Олена Іванівна Куц, яка 50 років свого життя присвятила
Будинку творчості композиторів «Ворзель», з яких останніх 45 років була
його директором? Ні, якось занадто персоніфіковано.
І вирішила – краще почну від самих, як то кажуть, коренів, намагаючись
донести до читачів відповідь на логічне запитання – «А чому, врешті
решт, приватний музей у провінційному Ворзелі отримав гучну назву
«Музей українського музичного мистецтва ХХ століття»?
В далекому 1940 р. актриса Ганна Борисоглібська передала свій маєток з
будинком у Ворзелі Спілці композиторів України. Це і була перша будівля
Будинку творчості. Уже пізніше, після закінчення Великої вітчизняної,
кожного року кількість дач, доволі скромних, як на сучасний манер,
зростала завдяки зусиллям Спілки композиторів. Кожен будиночок був
облаштований доволі скромно з точки зору комфорту: кабінет, спальня і,
зрозуміло, зручності. Але на що не скупилися, так це на музичні
інструменти. У кожній дачі знаходився рояль і не просто, а від найбільш
відомих світових брендів. Композитори звикали до тих творчих майстерень,
де їм працювалося найкраще, тому сьогодні кожен будинок зберігає ім’я
свого постояльця в меморіальній табличці на вході. А співробітники, що
десятиліттями працювали у Будинку творчості, розуміли без пояснень фразу
типу « Іду прибирати до Білаша» або «Піду вкручу лампочку Майбороді».
«Бувало таке, що композитори не виїжджали з Ворзеля протягом року і
навіть більше, особливо коли працювали над оперою або балетом. Ворзель
їх надихав, так казали усі. Навіть Пахмутова з Добронравовим до нас
регулярно навідувалася, їм тут було дуже затишно. Взагалі у Будинку
творчості гостювали, можна сказати, усі відомі в Радянському Союзі і
композитори, і виконавці. А найбільш цінними були стосунки між усіма
нами. Ми були єдиним цілим: композитори поважали колектив, а ми шанували
композиторів. Доволі часто першими слухачами творів були співробітники
Будинку творчості», - розповідає Олена Куц, - «Так було задумано, що
відстань між дачами була така, щоб один автор не чув фортепіанні
імпровізації іншого. Бували і анекдотичні ситуації. Не пам’ятаю точно,
хто з композиторів почав скаржитися: музика, яка безперервно звучить на
території сусіднього піонерського табору, заважає зосередитися. Ну що ж.
Пішла я до керівництва табору з поясненнями, що у них по сусідству
творять музику видатні композитори, а їм потрібна тиша… А мені у
відповідь – Вони пишуть, а ми слухаємо. А як же інакше? Взагалі життя
тієї пори було, можливо, і біднішим, але пересипаним гумором і чистотою
стосунків між людьми».
У 2008 році вийшла книжка Галини Конькової, знаного в Україні
музикознавця, «Олена Куц. Будинок творчості композиторів – гармонія
музики і природи», яка побудована на спогадах, документах, бувальщинах.
На її сторінках пані Олена висловила свою мету – створити музей. І
робота розпочалася…
Експонати музею накопичувалися самі по собі. Скажімо, особисті речі Г.
Борисоглібської було знайдено на горищі її будинку, серед них і сценічні
костюми, і самовар, і ікона, і настінний годинник. Дещо передали музею
спадкоємці українських класиків. Є тут і переписка, вітальні листівки,
особисті речі, концертні костюми, робочі зошити композиторів, афіші,
фотографії… Зібрана величезна фільмотека і фонотека творів. Посередині
кімнати стоїть круглий стіл із скатертиною ручної роботи тих часів. Якщо
присісти біля нього, виникає відчуття, що ти знаходишся у гомінкій
компанії всіх тих, хто дивиться на тебе з портретів, розміщених по колу
на стінах. Ось відчула погляд Лятошинського, аж ось суворо глянув Білаш,
і портрет Данькевича, який знаходиться поряд з його концертним фраком
велетенського розміру, справляє надзвичайне враження. Знаходячись у
музеї, розумієш – ми, присутні, сприймаємо все, що розміщено навколо, як
експонати, як згадку про недосяжних для нас корифеїв українського
мистецтва, а от для господині музею, пані Олени, – це життя, це друзі, з
кожним з яких пов’язані особисті спогади. Вони, композитори, в її
пам’яті звичайні люди, які раділи і страждали, святкували і плакали… «Не
передати цю спадщину наступним поколінням я вважаю зрадою тих простих у
житті людей і одночасно неперевершених геніїв», - ділиться Олена
Іванівна.
Отже, протягом 50 років роботи в Будинку творчості пані Оленою було
зібрано багату колекцію майбутніх експонатів, яка протягом двох
останніх років стала основою приватного музею, де все дихає пам’яттю,
сприяє роздумам про вічне мистецтво, яке безцінне і безстрокове і в
часі, і в просторі.
Урочиста церемонія відкриття проходила без зайвого офіціозу, тепло і
по-домашньому. Не було високопосадовців, ні регіонального, ні місцевого
рівня. Серед гостей - просто люди. Декотрі з них упродовж останніх років
підставляли плече і вболівали за ту місію, яку на себе взяла Олена Куц,
систематизуючи особисті речі, партитури, подарунки, листи класиків
української музичної культури минулого століття, що лягли в основу
музейної експозиції, а потім підтримували у довготривалій процедурі
державної реєстрації музею. А інші, як от представники громадських
організацій ГРУКТІВ (Ворзель) і Мистецького центру творчої інтелігенції
Ірпеня, зібралися, щоб висловити свою подяку господині музею за дійсно
неоціненний внесок у справу збереження культурної спадщини Приірпіння.
« Мистецтво ХХ століття безпосередньо пов’язане з нашим краєм. Ірпінь,
де знаходиться Будинок творчості письменників, збагатив українську
культуру літературними шедеврами, Ворзель – музичними. З повною
відповідальністю можна стверджувати, що українська музика минулого
століття була родом з нашого мальовничого селища. Тут жив і творив Борис
Лятошинський, звідси родом пісні «Рушничок» Платона Майбороди, «Києве
мій» Ігоря Шамо, «Два кольори» Олександра Білаша, які давно стали
візитівкою України. З історією Будинку творчості злилися імена таких
корифеїв українського мистецтва як Костянтин Данькевич, Віталій Кирейко,
Георгій Майборода, Іван Карабиць… Цей перелік можна продовжувати і
продовжувати... Але головне – не загубити пам’ять і зберегти надбання
цих непересічних людей, які своєю працею і творчістю прославляли і
прославлятимуть Україну у віках»,- цими словами Олена Іванівна розпочала
першу екскурсію музеєм.
Завітав на відкриття музею і Віталій Дмитрович Кирейко, живий класик,
якого називають останнім романтиком українського мелосу. Сьогодні
композитору майже 85. Він гордиться, що є учнем самого Левка Ревуцького.
Розповідає про себе скромно, хоча є автором десятка опер і балетів,
включаючи «Лісову пісню» за мотивами творів Лесі Українки, «Тіні забутих
предків» за повістю М. Коцюбинського, вокально-симфонічних творів,
сотень романсів…. Композитор – заслужений діяч мистецтв України.
Здавалося б, які ще потрібні регалії, щоб відчувати себе захищеним і
самодостатнім у такому солідному віці. Але в очах композитора читається
безкінечність смутку. Він, музична слава України, сьогодні вимушений
мешкати у Будинку творчості, де за браком фінансування не працює ні
їдальня, ні інші служби, щоб здавати квартиру у Києві у найм , збираючи
гроші на операцію. Уже не співає стомлена душа відомого композитора,
хоча музика, народжена його серцем, звучатиме навіть через сто літ.
На цю думку наштовхнули твори Моцарта, Шуберта, Брамса у виконанні
дуету Ольги Шупік (скрипка) і Альони Декуші (фортепіано), студенток
Національної музичної академії ім.. П.І. Чайковського , які
супроводжували церемонію відкриття музею. Особливих ліричних ноток
додала вечору поетеса Юлія Бережко-Камінська, виступивши ведучою. Не
обійшлося і без несподіваних приємних сюрпризів. Експозиції музею в
дарунок було передано портретне полотно українського архітектора і
художника Михайла Єгорова з зображенням композитора Леоніда
Грабовського, найбільш авангардного і забороненого радянським партійним
керівництвом члена Спілки композиторів України, який зараз мешкає в США.
Цю дорогоцінну річ господині музею вручила дружина автора - Галина
Єгорова, активний діяч Мистецького центру творчої інтелігенції Ірпеня.
Отже, Музей українського музичного мистецтва ХХ століття відкрито, а
значить музична скарбниця України збагатилася ще однією перлиною. Його
господиня, Олена Іванівна Куц, рада кожному гостю і готова поділитися
своїми знаннями, розповісти про кожний експонат усім, хто любить музику і
шанує її авторів.
http://h.ua/story/355605/ |
